Край хліборобів: історія стійкості родини з Березнегуватщини

Березнегуватська земля здавна вважається землею хліборобів. Тут поколіннями вчилися розуміти поле без слів — за вітром, за кольором неба, за тріщинами на чорноземі. Та війна змінила не лише кордони, вона змінила сам ритм життя аграріїв. Посуха, нестача техніки, дефіцит кадрів, постійна невизначеність — усе це стало щоденною реальністю для тих, хто продовжує працювати на землі.

Саме такими є Ірина та Михайло Осичнюки — подружжя фермерів із Новосевастополя Березнегуватської громади, які у лютому 2025 року офіційно зареєстрували власне господарство на 64 гектарах орендованої землі. До повномасштабного вторгнення вони лише мріяли про власну справу. Війна змусила відкласти плани, але не змусила відмовитися від них. Михайло працював одноосібником, Ірина викладала у місцевому ліцеї, і разом вони поєднували основну роботу з обробітком землі — без гучних заяв, але з великою вірою.

Перший сезон для новоствореного господарства став серйозним випробуванням. Через посуху родина втратила 27 із 34 гектарів соняшнику. Без власної техніки доводиться орендувати трактори й буквально вистоювати черги в найгарячіший період польових робіт. А ще — постійний кадровий голод у регіоні: знайти досвідченого механізатора дедалі складніше, і плани часто доводиться змінювати просто в розпал сезону.

«Ця посуха вибила нас із колії, але ми не втрачаємо надії. Сподіваємося, що наступний рік буде врожайним», — говорить Ірина.

У межах програми АгроХаб, яку реалізує World Food Programme у партнерстві з Південна стратегія розвитку, Ірина та Михайло разом зі ще 104 малими фермерами з Миколаївської та Херсонської областей отримали підтримку у вигляді мікрогрантів. Загальний обсяг допомоги склав 6 мільйонів гривень — ці кошти були спрямовані на забезпечення збору врожаю соняшнику 2025 року.

«Для нас це не просто гроші. Це можливість нормально зайти в новий сезон. Кошти пішли на пальне та насіння — без цього робота в полі просто не починається», — каже пані Ірина.

У воєнних умовах така допомога — це не про комфорт, а про шанс вистояти. Малий фермер сьогодні — це не лише виробник зерна чи соняшнику. Це гарант продовольчої безпеки країни, це людина, яка тримає економіку на місцях, створює робочі місця і не дозволяє селу занепасти.

Пан Михайло мріє про власну техніку і розширення площ. Пані Ірина продовжує викладати — каже, що не уявляє свого життя без дітей і шкільного класу. Вони обоє говорять про прості речі — стабільність, мир і врожай. Але за цими словами — роки праці, ризиків і відповідальності.

Команда ГО «Проти Корупції» пишається тим, що знає пані Ірину особисто. Адже вона не лише фермерка й педагогиня — вона ще і активна учасниця громадського життя. Ірина Валеріїївна долучається до наших тренінгів, підтримує ініціативи розвитку громади, а також вона долучалася до збору пропозицій, які ляжуть в основу Програми комплексного відновлення Березнегуватської громади (її частини). Її приклад — це поєднання професійності, відповідальності та щирої любові до рідної землі.

У краї хліборобів тримаються не лише на дощах. Тут тримаються на людях. Ірина та Михайло — саме з таких. І поки вони сіють, вірять і працюють, у Березнегуватської громади є майбутнє!

Авторка статті: Юлія Рагуліна, представниця Громадського офісу відновлення ГО «Проти Корупції».